Історична довідка

СЕЛО СУБОТЦІ
ЗНАМ’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Село Суботці розташовані при річках Аджамці та її правій притоці Сріблянці, по обох їх берегах, за 24 км на північний схід від обласного центру та за 12 км на південний захід від райцентру і залізничної станції Знам’янка. Суботці є центром Суботцівської сільської ради Знам’янського району Кіровоградської області. До складу сільської ради, окрім Суботців, також входять села Коханівка та Костянтинівка. Населення складає 3365 чоловік, територія 6428 тис. кв. м.

Основним видом місцевого господарства є вирощування зернових та технічних культур – пшениці, ячменя, кукурудзи, насіння соняшнику, сої, рапсу і цукрового буряку. Цією діяльністю на площі біля 6000 гектар орної землі займаються в селі фермерські господарства та сільськогосподарські підприємства. На території сільської ради є вісім ставків, в більшості з яких розводять в напівпромислових цілях рибу. Також у селі діють храм Преподобного Максима Сповідника Української православної церкви, загальноосвітня школа І-ІІІ ст., бібліотека, дитяча музична школа, дитячий дошкільний заклад «Колобок», амбулаторія загальної практики – сімейної медицини, фельдшерський пункт, сільський будинок культури.

У Суботцях розвідано багаті родовища гранітів, які видобувається з кар’єрів та на місці переробляються на щебінь на виробничому підприємстві «Знам’янський кар’єр».

На території Суботців люди жили з найдавніших часів. У 1949 році на лівому березі річки Аджамки археологами було виявлено три поселення осілих хліборобоскотарських племен Черняхівської культури (II-VІ ст. н.е.). В ході розкопок було зібрано обломки гончарних та ліпних сосудів, амфор і посуду. Слід відмітити, що одне з поселень розташоване на місці енеолітичної стоянки мідно-кам’яного віку (IV-III тис. до н.е.).

Заснування села пов’язано із утворенням у середині ХVIII ст. військової округи – Нова Сербія, відповідно до указу Імператриці Єлисавети Петрівни від 24 грудня 1751 року. На початку 1753 року вперше згадується про наявність ротного поселення на території Нової Сербії у вершині річки Аджамки. В серпні цього ж року в реєстрі місць розташування та назв новоутворених шанців Гусарського і Пандурського полків Нової Сербії зазначено 14-ту роту при вершині річки Аджамки.

З самого початку заселення Нової Сербії переважну більшість людності за національною ознакою становили серби. Однак в подальшому етнічний склад населення Нової Сербії був дуже різноманітний, що позначилося і на Суботцях. Після заснування села в 1753 році сербськими переселенцями його почали поступово населяти українці та волохи (молдовани). Спочатку свого заснування село Суботці носило назву Аджамський шанець, але паралельно використовувалася серед населення інша назва – Мала Аджамка. Обидва варіанти назви походили від однойменної річки Аджамки.

1755 року в Аджамському шанці було збудовано Православну церкву в честь Стрітення Господнього. В ній з невідомих причин у період між 1755 – 1759 роками відбулася пожежа. В 1759 році жителями села церкву було відбудовано, але 1769 року татари розікрали і спалили її. Рівно через шість років Стрітенську церкву було втретє відновлено, а в 1786 році реконструйовано. Зруйновано остаточно будівлю церкви було при радянській владі на початку 30 років XX ст.

Починаючи з 1757 року, Новосербським поселенцям було дозволено перейменовувати на свій лад відведені їм під поселення землі і населені пункти. При перейменуванні шанців поселенці давали їм назви, виходячи з історично пам’ятних, рідних для них місць. В цей період Суботці отримують нову назву – Суботицький шанець (шанець Суботиця). Назва походить від міста Суботиця, яке було розташовано на Потиській ділянці Військового кордону Габсбурзької імперії. На теперішній час це сербське місто Суботиця (Автономний Край Воєводина) на кордоні з Угорщиною.

Згідно указу від 22 березня 1764 року Нову Сербію було ліквідовано, а землі які входили до її складу разом із територією Новослобідського козацького полку під назвою Єлисаветградської провінції було включено до новоствореної Новоросійської губернії. Новосербський гусарський полк було реформовано і на його основі створено Чорний гусарський полк, в складі якого залишився 14-ою ротою Суботицький шанець. В 1776 році відбулося ділення Новоросійської губернії та її провінцій на повіти. Суботицький шанець залишився в якості ротного поселення Чорного гусарського полку і ввійшов до Єлисаветградського повіту Єлисаветградської провінції Новоросійської губернії. У кінці 1782 року було скасовано провінційний поділ, який являв собою напіввійськовий устрій, а вже в середині 1783 року було ліквідовано поселенські гусарські полки. 

1784 року територія Новоросійської губернії увійшла до новоствореного Катеринославського намісництва, до Єлисаветградського повіту якого належали Суботці. Такий адміністративно – територіальний устрій проіснував до початку 1795 року, коли Єлисаветградський повіт разом із селом було включено до новоствореного Вознесенського намісництва. Згідно імператорського указу від 12 грудня 1796 року всі намісництва було ліквідовано і знову відновлено Новоросійську губернію, яка була остаточно скасована 8 жовтня 1802 року. Створена із частини Новоросійської губернії Миколаївська губернія, до якої належали і Суботці, проіснувала менше року і в травні 1803 року була перейменована на Херсонську губернію. Весь цей час село було в складі Єлисаветградського повіту вказаних губерній.

Починаючи з 1803 року і по 1920 рік Суботці належали до Херсонської губернії, а саме – до 1817 року її Єлисаветградського, а з 1857 – Олександрійського повітів. Винятком був період, коли село входило з 1820 по 1857 рік до складу Південного військового поселення. 1894 року село Суботці значиться як волосний центр Суботцівської волості.

У 1918 році повіти було реформовано в повітові староства і Суботці входили до Олександрійського повітового староства Херсонської губернії. Суботці на початку 1920 року знову опинилися в Олександрійському повіті Херсонської губернії. В березні цього року Херсонська губернія була перейменована на Миколаївську. В травні 1920 року Олександрійський повіт разом із Суботцями увійшов до новоутвореної Кременчуцької губернії, яка в жовтні 1922 року була розформована і частина її території, до якої належало і село, відійшла до складу Катеринославської губернії. 1923 року повітове та волосне ділення було скасовано, а губернії почали ділитися на округи, округи в свою чергу на райони. Таким чином Суботцівська волость припинила своє існування і Суботці в цей час віднесено до Знам’янського району Олександрійського округу Катеринославської губернії.

В червні 1925 року відбулося укрупнення округів, у зв’язку з чим Олександрійський округ було скасовано, а його територія разом із Суботцями у складі Знам’янського району відійшла до Зінов’євського округу Одеської губернії. На початку 1932 року в Україні було утворено нові адміністративно-територіальні одиниці – області, до складу яких включалися райони. Внаслідок цього Суботці опинилися у Знам’янському районі Одеської, а з 1937 року Миколаївської областей. У січні 1939 року була створена Кіровоградська область до якої увійшов Знам’янський район разом із Суботцями.

1932-33 роки – одні з найтрагічніших часів, які пережили суботчани. Голодомор, який лютував на той час по всій Україні, не минув і Суботці. За офіційними даними, кількість померлих від голоду жителів села становила 303 особи.

В серпні 1941 року село було окуповано німецько-фашистськими військами. 5 січня 1944 року після запеклих боїв війська 2-го Українського фронту звільнили Суботці та перейшли у вирішальний наступ на Кіровоградському напрямку. На фронтах цієї війни билися 425 жителів села, 206 з яких відзначено орденами й медалями. Під час війни віддали життя за визволення нашої землі від фашистських окупантів 156 суботчан, в честь яких в селі в 1971 році встановлено монумент слави.

Після тяжких післявоєнних часів розквіт села починається в другій половині 1960-х років і пов’язаний з іменем Василя Мусійовича Гуртового (роки життя: 1922 – 2004). У 1966 році його обирають головою колгоспу імені Леніна села Суботці. За короткий час Гуртовий В.М. зумів вивести господарство села в число кращих не лише Кіровоградської області, а й Української РСР. Його праця була відзначена на найвищому рівні: нагороджений трьома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції. В 1979 році Гуртовому В.М. присвоєно високу державну нагороду – Герой Соціалістичної праці. Обирався депутатом Верховної Ради Української PCP 10-го (1980-85) та 11-го (1985-90) скликань.

Уродженцями села є: Кульчицький Микола Леонідович (01.04.1908 – 24.02.1992), радянський і український кінооператор, заслужений діяч мистецтв УРСР; Грузин Трифон Іванович (15.02.1912 – 07.09.1987), один із засновників Молдавського музично-драматичного театру, кіноактор, заслужений артист Молдавської РСР; Маринич Олександр Мефодійович (04.09.1920 – 23.08.2008), міністр освіти УРСР, член-кореспондент НАН України, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка; Фуженко Іван Васильович (05.06.1937 – 17.03.2011), генерал-полковник, заступник міністра оборони СРСР – начальник Тилу Збройних Сил СРСР (1991-92), заступник Головнокомандуючого – начальник Тилу Об’єднаних Збройних Сил Співдружності Незалежних Держав (1992-93), народний депутат СРСР (1989-92).

Логін: *

Пароль: *